Коли брехня стає фатальною. «Ніколи не бреши» Фріди Мак-Фадден
Ніщо так не побуджує людину купити нову книжку, як реакція на неї інших читачів у соцмережах. Я часто потрапляла на книги американської авторки Фріди Мак-Фадден, однак вони не викликали у мене достатнього інтересу. «Ти накупила у свою бібліотеку багацько трилерів, щоб посувати їх у прочитанні заради ще однієї історії, Рената. Цю книжку можна купити пізніше» – говорив мені здоровий глузд, але … Все змінилося тоді, коли я побачила відео-реакцію на кінцівку нового зимового трилера письменниці – «Ніколи не бреши»…
За анотацією, головними героями книги є молоде подружжя, Трісія та Ейтан, що шукають свій будинок мрії. Ці пошуки привели їх до красивого помешкання, яке захоплює з першого погляду. Романтичненько, правда? Це поки, що. Адже оглянувши занедбаний будинок вони зрозуміють, що його колишня власниця – лікар психіатр, Адріана Гейл, яка зникла кілька років тому за дивних обставин.
Я була впевнена, що з легкістю розгадаю головну таємницю книги. А її об’єм, розміром з дитячу книжку, вважався мені мізерним для якісного розкриття сюжету.
Перше, що впадає в око, це те як влаштовані розділи. Кожна частина мала за обсягом та ведеться від імені однієї з двох героїнь книги, Трісії чи Адріани Гейл. «Жінка написала книгу у якій найбільше місця відводить двом героїням. Цікавенько…» – подумала я. Це припало мені до душі, тому, що я люблю коли оповідь ведеться думками героїв. Так їх дії стають зрозумілішими, а ролі у історії ширше розкриваються. А те, що персонажки ведуть історію у різних часових проміжках додає особливого шарму. Та й через те, що розділи короткі трилер читається легше та швидше. Чим менші частини розділів, тим легше їх прочитати. Це гарний психологічний трюк.
Кожну історію творять герої. На початку книги персонажі, які здається йдуть різними шляхами у якийсь момент сходяться, і я зараз не про будинок з яким пов’язані всі герої, а про їхній внутрішній стан, почуття та цінності. Через це на якусь долю герою стають одноманітними. Всі вони вирішують свої проблеми ховаючись за брехнею та прибігають до крайнощів. Маєток ніби зібрав у своїх стінах людей з різними історіями, але їх об’єднує фатальна брехня та жорстокість. Для Адріани Гейл довга робота з пацієнтами в якийсь момент почала розмивати здорові межі у її голові. А пара Трісії та Ейтана ховають один від одного таке, що я мала перечитувати кілька разів, намагаючись не згубити щелепу десь на підлозі. Саме їхні таємниці створили шокуючий фінал книги. Але про це пізніше. Адже, є ще один персонаж якого я не можу обійти стороною. Люк – з першого погляду звичайний хлопець, якому судилося стати єдиним персонажем в історії, який став мені рідним та зберігав у своїй душі совість та людяність до останньої сторінки. На мою думку, Люк і є совістю цієї історії. «Тільки, щоб цю совість ми в собі не задушили».
Як на мене, кожна книга має свій вайб та післясмак. Для мене ця книга за відчуттями схожа на Кінга. Поціновувачі гуру жахів навіть знайдуть на сторінках книги «Ніколи не бреши» згадки про його бестселер.
Отже, шокуючий фінал цієї книги та моєї з Вами розмови. Якщо почати з головного, то можу Вас заспокоїти. Хепі-енду бути. Однак, якою ціною та чи сподобається він Вашій совісті… Книга «Ніколи не бреши» Фріди Мак-Фадден залишає після себе цікаві емоції… їх багато і вони дуже різні. Мої страхи про складність розкрити сюжет у короткому обсязі були марні. А думка про легкість розслідування таємного зникнення досить швидко випарувалися. Тож у фіналі моя щелепа все ж загубилася на підлозі, а історія з сильними, хоч і схибленими, жінками посіла своє почесне та далеко не останнє місце у моєму серденьку цього року.
Рената Яцко
